#90_роковини_вшанування_памяті_жертв_Голодомору_2023

"Хто се? Чий голос щоночі просить: "Хлібця! Хлібчика дай! Мамо, матусю, ненечко! Крихітку хлібця". Хто водить за мною запалими очима-криницями, очима, у які перелилися всі страждання, муки й скорботи роду людського і розпинає душу мою на хресті всевишньої печалі? Чий же це мільйоноголосий стогін у мені? Хто щоночі будить, стогне, квилить, плаче і веде у холодну ріку, де розлилися не води, а сльози мого народу? У ній ні дна, ні берегів…
І знову вони йдуть щодня, щогодини, щоночі, мільйони очей, прошкують небесним Чумацьким Шляхом і повертають до свого серця… Ідуть українські Варвари-великомучениці, пригортають до грудей немовлят босоногі Богородиці в домотканих сорочках, пливуть Марії — Оранти, святі Покрови роду нашого. Василі, Івани, Петри, янголи крізь мене летять. Лишають білий крик, білий зойк білих крил, що сходить у мені чорною-пречорною мукою.
Йдуть з осінніх боліт, із снігових заметів, із весняних дібров, і в білих розвеснених садах, на всіяних кульбабою луках падають. Чи ж то я, чи моя пам'ять, а чи душа летить у ту весну і квилить-голосить у Всесвіті?" - ці слова належать до твору української письменниці Катерини Мотрич "Молитва убієнних голодом". Саме так описує реалії 90-річної давності на теренах нашої України, той змучений, багатостраждальний український народ, який потерпав від чергового більшовицького терору.
Намірене знищення українців радянською владою під час голодоморів у ХХ столітті залишається незагоєною раною в генетичній пам’яті нашого народу. Окупаційна політика совєтів призвела до втрат мільйонів життів наших співвітчизників. Дізнаючись страшні сторінки історії, все більше країн сьогодні визнають Голодомор 1932 – 1933 років геноцидом українського народу.
Комуністи неодноразово влаштовували в Україні морення голодом. У 1921 – 1923-му, 1946 – 1947-му роках вони також принесли масові голодні смерті в домівки українців.
Нині, через століття, ми все ще переживаємо ці трагедії і бачимо, як новий путінський режим створює всі умови, аби люди тепер в інших країнах світу були позбавлені найголовнішого – хліба. Блокування вивозу українського зерна на продовольчі ринки світу створює для мешканців багатьох країн Азії та Африки штучний голод. Цілеспрямоване знищення українського продовольства, зерносховищ знову повертає нас пам’яттю до голодних років ХХ століття. Морення голодом, відбирання усього майна, зігнання усіх українських селян в рабовласницький колгосп - так, це були дуже "дієві" засоби комуністичної влади у боротьбі зі свободолюбивими українцями, господарями на своїй землі. Так совєти виховували покірність українського народу, проливаючи їхню невинну кров (бо багатьох розстрілювали), провадили тут ідеї "русского міра", переселяючи в українські домівки, господарі яких ще помирали в хаті, російське населення цілими ешелонами. Так вбивали наш народ! Так знищували нашу ДНК нації - мову, історію, культуру. І таких випадків було багато.
Сьогодні більше ніж 30 держав світу визнали Голодомор геноцидом українського народу. І сьогодні наш народ знову бореться з путінським геноцидом. мужньо відстоюючи свою свободу. Історія, таки, повторюється. Наша мета сьогодні - гідно вшанувати тих, хто мріяв дожити до сьогоднішніх днів, вшанувати мільйони закатованих голодом українських селян і маленьких дітей, вшанувати тих, хто бажав бути господарем на своїй землі і працювати на благо своєї землі. Засвітіть на своєму вікні "Свічку Пам'яті" 25 листопада о 16.00 годині за чисті безневинні українські душі, бо на їхньому місці сьогодні може кожен з нас опинитися.
З метою вшанування трагічних 90-х роковин трагедії Голодомору 1932-1933 рр. лідери учнівського самоврядування Губелецької гімназії підготували Флешмоб Пам'яті під назвою "Так знищували мій народ!", в якому відтворили і показали методом художнього слова весь біль і трагізм долі українського селянства. Люди тоді, як могли, так виживали. Ховали зерно, закопували у скляній тарі (здебільшого у пляшках) в землю, бо не знали як прогодувати своїх діточок. У подіях Голодомору 1932-33 рр. зруйноване майбутнє наших прийдешніх поколінь, яке показало нам жахливий урок минулого. Ми повинні пам'ятати про ці події , щоб не стати заручниками майбутнього, тим більше, що історія трагізму українського народу знову повторюється...